З метою увіковічення пам’яті героїв – земляків, які загинули під час виконання військового обов’язку в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, 19 травня 2016 року на фасаді Деражнянського професійного аграрного ліцею №42  відкрито меморіальні дошки на честь колишніх учнів. Євген Андріюк, Ігор Гейсун, Василь Григор’єв, Артем Воронюк – герої АТО, чиї імена увіковічені на холодному граніті, завжди будуть прикладом для кожного з нас. Також, цього дня відкрито дошку воїну – інтернаціоналісту Віктору Бую із с. Мазники, який загинув на території Афганістану, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок.
    На захід прибули батьки та рідні загиблих, представники влади району, депутати обласної ради, депутати районної ради, районний військовий комісар, міський голова, священнослужителі, побратими загиблих воїнів, одногрупники, небайдужі деражнянці.
    Одночасно теплі та гіркі спогади про загиблих бійців лунали з вуст рідних, бойових побратимів. Присутні не стримували сліз. Під пісню-реквієм «Пливе кача» у виконанні Анни Мацюк зняли жовто-блакитні стяги із меморіалів військовослужбовців. Одразу після відкриття дошок, священнослужителі освятили їх.
    Зі словами подяки за виховання синів-патріотів, які віддали свої життя заради миру та спокою на рідній землі, звертались до матерів усі виступаючі на заході.
    У своєму виступі Віталій Сідлецький зазначив: «Майже кожна школа в Україні має героїв, які повернулися до її стін гранітними стелами і сумними мелодіями реквіємів. Такі школи є і в нашому районі, а від сьогодні буде ще й аграрний ліцей. Ці хлопці дійсно віддали душу і тіло. Вони вмерли за кожного з нас. Ми маємо зробити все, аби пам’ять про наших героїв згуртувала живих, дала нам волі і мудрості жити та працювати гідно, по-справжньому любити Україну.»
   Протягом всього заходу лунали затужливі пісні та скорботні вірші. Директор ліцею Черкаський Микола Васильович запросив артистів з Хмельницької обласної філармонії, які дарували присутнім свою творчість про наболіле всієї України.
   На завершення пам’ять загиблих Героїв Деражнянщини присутні вшанували хвилиною мовчання, поклали живі квіти до меморіальних дошок та запалили свічки пам’яті.
   НАГАДАЄМО:
Ігор Гейсун народився 17 травня 1978 року в м. Деражня. В січні 2014 року поїхав на Майдан, де тримав оборону разом з побратимами третьої сотні в трагічні дні лютого. На власні очі бачив, як розстрілювали людей 18-20 лютого, тому не міг залишитись вдома, коли над Україною нависла загроза. Просто на Майдані в березні, коли Росія розпочала неоголошену війну, записався
Загинув 11 травня 2014 року у місті Слов’янську. Беззбройний, був розстріляний сепаратистами у голову, серце й живіт. Нелюди після розстрілу знущались над тілом, засунули у рот квиток командира третього відділення 1 батальйону Національної гвардії України.
Євген Андріюк народився 17 червня 1993 року у м. Деражня. У 2011 році закінчив Деражнянський професійно-аграрний ліцей. Але хлопець мріяв про військову службу. І вже у 2012 році закінчує курси військовослужбовців за контрактом, а у 2013 – курси молодших медичних спеціалістів.
Був кілька місяців в АТО, потім шпиталь, перепідготовка в Костополі і знову на війну. З 21 серпня солдат Євген Андріюк знову боронив рідну землю від загарбників у зоні проведення антитерористичної операції у складі одного з батальйонів 51-ї ОМБР. Коли проривалися на допомогу 3-му батальйону, потрапили в оточення. 28 серпня 2014 року зайняли оборону на блокпостах, по них весь час била ворожа артилерія. 29 серпня під м. Іловайськом Донецької області під час виходу з оточення Євген отримав важке поранення у живіт. Зв'язок з військовослужбовцем цього дня був обірваний і відомостей про його місце перебування не надходило. Остання СМС 29.08.2014 року вранці: «Будемо прориватися до своїх». Більше ні слова, ні звістки. Рідні до останнього вважали його живим і продовжували пошуки довгих 8 місяців.
І лише 20 квітня стало відомо, що на Кушугумському кладовищі у Запоріжжі 1 жовтня на Алеї невідомих учасників АТО у могилі №3190 поховали військовослужбовця 8-го полку спеціального призначення Євгена Андріюка. 
Посмертно Євген Андріюк нагороджений Президентом України орденом «За мужність» III ступеня.
Василь Григор’єв народився 6 листопада 1983 р., в с. Нижнє, Деражнянського району. В 1990 році пішов у 1-й клас Нижнянської ЗОШ I-II ступенів, яку закінчив у 1999 році. Подальшу освіту здобув у Деражнянському професійно-аграрному ліцеї, де освоїв професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. У 2004 році призваний на строкову військову службу, а вже у 2005 році звільнений в запас.
Коли над Україною нависла воєнна загроза, він, не задумуючись, записався добровольцем. В серпні 2014 року мобілізований на військову службу. Службу проходив у 81-аеромобільній бригаді, якій довелось захищати найгарячішу точку АТО – Донецький аеропорт.
20 січня 2015 року обірвався зв’язок, разом з ним обірвалось і життя Героя.
Артем Воронюк народився 8 серпня 1993 року в с. Слобідка Деражнянського району. З 2000 року по 2009 рік навчався у Нижнянській ЗОШ I – II ступенів. У 2009 році поступив в Деражнянський професійний аграрний ліцей, який успішно закінчив у 2012 році. Після закінчення ліцею в 2012 році Артем вступив у Жмеринецьке залізнодорожне училище. У 2013 році Артем Воронюк пішов на контрактну службу.
1 березня 2016 року виконуючи бойове завдання автомобіль з Артемом та чотирма побратимами – десантниками заднім колесом наїхав на фугас направленої дії у смт. Мирна Долина Луганської області. У результаті підриву троє військовослужбовців загинули, двоє у важкому стані. Серед загиблих був Артем Воронюк.
Віктор Буй народився 28 березня 1963 року в с. Мазники в сім’ї колгоспників. Закінчив шнолу у 1978 р. Навчався в Деражнянському СПТУ №42. У 1981 році призваний до лав Радянської Армії. Проходив службу в Афганістані. Служив у Кабулі, був кулеметником у стрілецькій роті. Рота, де служив Віктор отримала завдання супроводжувати колону автомашин. Із самого ранку всі були зайняті підготовкою до цього рейсу. Раптом із кручі на протилежному березі річки вдарили автомати, поступила команда, і солдати залігши, відкрили вогонь по засідці. Віктор із свого ручного кулемета посилав чергу за чергою в сторону ворога. Вогонь у відповідь був таким щільним, що через кілька хвилин все було закінчено, гарячий метал прошив тіло і Віктора, і його командира. Вони вже не бачили, як прилетіли вертольоти, та нурсами знищили душманів. Солдати великої Батьківщини лежали на чужій землі, і гаряча кров текла з них на холодне чуже каміння.
19 травня 1982- му році прийшла в Мазники похоронка. Скупими словами у ній повідомлялося, що Віктор Буй, проявивши героїзм, загинув, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок.
Посмертно Віктор Буй нагороджений орденом Червоної Зірки.