Історична довідка
Археологічні знахідки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у ІV-ІІ тисячоліттях до н.е. В його околицях знайдено залишки поселення доби міді та бронзи.
Вперше Деражня згадується в історичних джерелах початку ХVІ ст. В них є відомості, що її заснували вихідці з Кальної Деражні.
В 1614 році було засноване містечко Деражня і при Сигізмунді ІІІ було наділено магдебурзьким міським правом.
Назва "Деражня” в епоху середньовіччя була досить поширена на Волині й Поділлі. Вона давньоруського походження і означає місце первинного обробітку деревини. В далекі часи в цій місцевості було багато будівельного лісу, який жителі обробляли і використовували для всіляких виробів, вивозили за кордон та в Росію.
Відомо, що за територіальною реформою 1793 року Деражня та територія району належали до Летичівського повіту Подільської губернії. У березні 1923 року в Подільській губернії після ліквідації повітів і волостей на території сучасної Хмельницької області утворено Кам'янецький і Проскурівський округи. Деражнянський район був створений згідно постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету від 7 березня 1923 року. Цією ж постановою був створений Вовковинецький район, який проіснував до 1958 року.
В той час до Деражнянського району входило 1 поселення міського типу, 25 сіл, 3 висилки, 6 ізольованих хуторів, 11 фільварків, 1 залізничне селище, 4 казарми, 15 сторожових будок, 5 лісових сторожок. Населення – 35461 жителів. На території району функціонувало 27 трудових і 2 звичайні школи.
До Вовковинецького району входило 84 населених пункти. Населення нараховувалось – 39214 жителів, функціонувало на території району 25 трудових шкіл.
Станом на 1 січня 1923 року на території, яку нині займає Деражнянський район, проживало 69260 чоловік.
У червні 1925 року ліквідовуються губернії в т.ч. і Подільська. У зв’язку з цим, Деражнянський і Вовковинецький райони стали входити до Летичівського повіту Проскурівського округу.
2 вересня 1930 року ліквідовуються округи з переходом на двоступеневу систему управління. У зв’язку з цим підпорядкування району стає Союз РСР, Українська РСР, Деражнянський район.
27 лютого 1932 року у складі Української РСР утворюються області, в тому числі Вінницька, до якої входило 69 районів, зокрема і Деражнянський, Вовковинецький.
22 вересня 1937 року утворюється Кам'янець-Подільська область з центром в Кам'янці-Подільському, у складі якої було 38 районів, у т.ч. Деражнянський та Вовковинецький райони.
З ліквідацією волостей у 1923 році Деражня стала центром однойменного району, а у 1924 році її було віднесено до категорії селище. Завдяки впровадженню нової економічної політики в районі швидко міцніли селянські господарства, розвивалися торгівля, ремісниче виробництво. На кінець так званого відбудованого періоду в Деражні було 711 господарств, 5550 жителів, діяли 3 сільські споживчі і одне кредитне товариство. В 1925 році в Деражні заснували товариство спільного обробітку землі "Серп”, яке проіснувало до початку масової колективізації.
В кінці 20-х років жителі нашого району, як і усієї України, стали свідками демонтажу нової економічної політики і розгортання індустріалізації. У цей період в Держані спорудили і ввели в дію маслозавод, торфодобувне підприємство, яке забезпечувало паливом навколишні райони. У 1933 році почала діяти перша ластівка електрифікації селища і району.
У 1940 році у Деражні працює вже 2 електростанції та завершено будівництво харчокомбінату, а в Вовковинцях споруджено маслозавод, дві артілі, електростанцію, нафтобазу.
У 1929 році в районі як і в усій Україні, розпочалась суцільна колективізація сільського господарства. У ”рік великого перелому” (1929) в Деражні 330 бідняцьких і середняцьких дворів об’єдналися у два колгоспи : " 12-річчя Жовтня” і "Червоний козак”. Було усуспільнено 1318 га земель. Обробляти її колгоспникам допомагали механізатори Деражнянської МТС. Селяни, що не вступали до колгоспу прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців.
3 грудня 1929 року влада вдалася до політики відкритого терору : селяни, які активно чинили опір колективізації, підлягали розстрілу або ув’язненню, заможніші виселялися у віддалені райони СРСР.
Навічно в пам’яті деражнянців залишається страхітливий голодомор 1932-1933 років, який відібрав життя багатьох тисяч наших земляків.
Ледь оправившись від голодомору 1932-1933 років, ще не встигли залікувати рани, зібрати сім’ї, населення обох районів попало під хвилю масових репресій 1937 року, які призвели не тільки до фізичного винищення сотень найбільш активної частини населення, а також понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими – так званих членів сімей ворогів народу.
Жителі Деражнянського і Вовковинецького районів віддали чимало сил будівництву нового життя. З кожним роком ставали до ладу промислові підприємства, артілі, громадські будівлі, клуби, лікарні. Проте багато того що було створено, було перетворено в руїни новою, небезпечною бідою, в якої страшне нежіноче обличчя, ім’я якої – війна.
З пам’яті деражнянців не можна викреслити фашистську окупацію, яка продовжувалася 988 днів і ночей, і яка відібрала життя багатьох тисяч наших земляків. Тільки в 1942-1943 роках з нашого району обманом і насильно було відправлено на "вільну” працю до рейху понад 5.7 тисяч осіб, переважно юнаків і дівчат. Майже третина яких загинула в рабстві на чужині. Наприкінці червня 1942 року в Деражні у яру за цегельним заводом німецькі окупанти по звірячому розстріляли 3814 громадян в основному єврейської національності. Така ж доля спіткала 369 євреїв Вовковинець.
У Лозовому, на торфорозробках, Нижньому окупанти створили три концентраційні табори для радянських військово - полонених, в яких було закатовано 432 солдатів і офіцерів. З фронтів Великої Вітчизняної війни до рідних домівок не повернулося понад 4 тисячі деражнянців – рівно половина з тих, хто пішов на фронт.
В боях за свободу Батьківщини деражнянці не шкодували сил, самого життя, 3350 із них нагороджені орденами і медалями, а Петро Федорович Стрілецький, Євсей Мойсейович Гребенюк, Михайло Павлович Мевш за мужність і відвагу були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Макар Руднік з села Садове нагороджений трьома орденами Слави.
Деражнянщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників військами 18-армії 1-го Українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької операції 25 березня 1944 року.
Фашистська окупація лихоліття війни спустошили Деражнянщину. Були зруйновані усі промислові підприємства, залізничні станції в Деражні, Вовковинцях, пограбовані колгоспи.
З подвоєною енергією, небувалими трудовим і політичним піднесенням приступили трудящі району до відбудови зруйнованого війною господарства, осель, доріг, заводів, фабрик.
У 1944 році на території Деражнянського району нараховувалося 23 сільських ради, Вовковинецького – 21.
21 грудня 1947 року відбулися вибори до обласних, окружних, районних, міських, сільських і селищних рад депутатів трудящих. По району було зареєстровано 21869 виборців, із них проголосувало 21869, тобто 100 відсотків. Обрано 36 депутатів районної ради, із них 25 чоловіків, 11 жінок. Головою виконкому районної ради обрано П.І.Шумеляка, заступником – С.І.Антоняка, секретарем – М.А.Білецького.
У 1947 році ланкова колгоспу ім. Горького с. Богданівці Т.Дейнека одержала по 622,3 ц. цукрових буряків з гектара на площі 2 га і стала Героєм Соціалістичної Праці.
У 1951 році першістю по урожайності завоював колгосп ім. Комінтерну с. Новосілка (голова М.О.Кирилюк), де зібрали з кожного гектара по 19.7 ц. зернових і по 267 ц. цукрових буряків.
На початок 50-их років перевищили довоєнні показники колгоспи, підприємства. На території району розпочалося будівництво тваринницьких ферм, громадських будівель, підприємств, доріг з твердим покриттям, клубів, бібліотек, лікарень. Почав зростати життєвий рівень людей
31 січня 1958 року згідно Указу Президії Верховної Ради України та у зв’язку зі зменшенням адміністративного апарату, економії видатків бюджету розпочалося скорочення районів в усіх областях України. До Деражнянського району було приєднано територію Вовковинецького з 21.01.1959 року. З 1960 року до району приєднано села Коржівці, Красносілка, Яськівці, Підлісне. На території району нараховувалось 2 селищних та 22 сільських ради.
У січні 1962 року Деражнянський район, згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР про укрупнення районів, ліквідовують і приєднують до Летичівського району, у складі якого стало 5 селищних і 58 сільських рад.
У січні 1965 року, згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР, проведено розукрупнення районів. Знову створено Деражнянський район, до складу якого увійшли територія колишнього Вовковинецького, Деражнянського районів, та села Маниківці, Загінці, Мазники, а також села Бебехської, Нетечинської, Охрімовецької сільських рад. Всього до території району входило 3 селищних та 28 сільських рад.
60-і роки були відзначені напруженою працею, досягненнями в промисловості, сільськогосподарському виробництві.
У 1965 році за успіхи, досягнуті в праці, на районну Дошку пошани були занесені Г.І. Абрамчук – завідуюча птахофермою колгоспу ім. Шевченка с. Копачівка. З с. Явтухи на районну дошку пошани було занесено 4 передовики з 15 : В.І.Бондар – голова сільської ради, Головатого Б.Л. – голову колгоспу, М.Г.Гаєвського – комбайнера, Г.Г.Йолтухівську – учительку Явтухівської восьмирічної школи.
Словом, 60-ті роки – це пора великих турбот трудівників району. У 1966 році хлібороби колгоспу ім. Кармалюка с. Волоське (голова А.О.Скок) виростили по 34,4 ц озимої пшениці і жита, по 24.5 ц ячменю. У колгоспі ім. Суворова с. Коржівці з кожного 1190 га зібрано по 26.1 ц зерна, а озимої пшениці по 30 ц.
За визначні успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва колгоспові ім. Комінтерну с. Новосілка в 1967 році вручено прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
У 60-ті роки електрифіковано район, а залізницю переведено на теплову тягу замість паровозів.
У 70-ті роки за успіхи, досягнуті у збільшенні виробництва і продажу державі зерна, цукрових буряків, інших продуктів землеробства і проявлену трудову доблесть на збиранні врожаю Указом Президента Верховної Ради СРСР було нагороджено по нашому району 2 чоловіки Орденом Леніна, 25 – Орденом Трудового Червоного Прапора, 13 – медаллю "За трудову доблесть, 13 – медаллю "За трудову відзнаку ”.
У 1974 році в м. Деражня введено в дію нове приміщення середньої школи № 2.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1977 року за успіхи досягнуті у праці по Деражнянському району, Орденом Леніна була нагороджена трактористка колгоспу імені Шевченка с. Копачівка Надія Ткачук, Орденом Жовтневої революції – 3, Орденом Трудового Червоного Прапора – 13, Орденом "Знак Пошани” – 22 чоловіки. У 1974 році доярка колгоспу "Авангард” с. Яблунівка – Марія Коломійчук надоїла на кожну корову по 4604 кілограми молока.
Вихідці із нашого району брали участь в освоєнні цілинних земель. Сотні деражнянців виїхали на будівництво нафтогазового комплексу в Західному Сибіру, Волзького авто гіганта (ВАЗу), КАМАЗу, Байкало-Амурської магістралі, піднімали нечорноземну зону Росії.
Не обминула деражнянців майже десятилітня війна в Афганістані. Більше 100 вихідців з району пройшли через пекло цієї жахливої війни. Четверо із них віддали своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Це старший лейтенант Схабенко М.М. (1956-1985 роки) житель селища Вовковинець, посмертно нагороджений Орденом Червоної Зірки.
Старший лейтенант Заремба І.В. (1963-1987 роки), житель м.Деражня, посмертно нагороджений Орденом Червоного Прапора. Рядовий Штойко В.А. (1960-1982 роки), житель с. Божиковець, посмертно нагороджений Орденом Червоної Зірки. Рядовий Буй В.І. (1963-1982 роки) житель с. Мазники посмертно нагороджений Орденом Червоної Зірки.
Наприкінці 70-их років розпочалося будівництво нової поліклініки.
Завершилися 80-і роки спорудженням у м. Деражня в 1985 році гіганта цукрової промисловості – цукрового заводу.
90-ті роки минулого століття були для жителів району, як і для всієї нашої країни нелегкими, але багатими на визначні, в тому числі історичної ваги події. Україна стала незалежною державою. Саме у 90-і роки в населених пунктах району будуються храми, відкриваються нові клуби, музеї, медико-соціальні комплекси для людей похилого віку.
11 серпня 1992 року був зварений перший стик магістрального газопроводу Віньківці - Деражня. Розпочалася газифікація району.
У вересні у селищі Вовковинці урочисто відкрито нову середню школу на 450 учнів.
11 червня 1996 року на залізничну дільницю Жмеринка - Деражня було подано електричний струм, на залізничну станцію Деражня прийшов перший електровоз.
В 1999 році було прийнято в експлуатацію в оновленому вигляді залізничну станцію Деражня.
У 2001 році – підведено газ до містечка цукровиків, продовжується газифікація району. На сьогоднішній день газифіковано в районі газифіковано – 18 населених пунктів району.
Протягом 18 років незалежності незважаючи на скруту в районі вдалося зберегти автобусне сполучення між райцентром та населеними пунктами району, збережена мережа лікувальних та навчальних закладів, продовжується газифікація району.
Протягом 87 років чимало вихідців з Деражнянщини стали видатними людьми. Серед них – чотири Герої Радянського Союзу: Гребенюк Євтихій Мойсєєвич, Стрілецький Петро Федорович, Мевш Михайло Павлович, Климов Ілля Іванович, повний кавалер ордена Слави Руднік Макар Петрович, три Герої Соціалістичної Праці : Дейнека Т.Д. з с. Богданівці, Абрамчук Г.Д. з с. Копачівка, Кирилюк М.О. з с. Новосілки, академіки, доктори наук, командуючі військами, видатні діячі науки, культури, високі державні та господарські керівники.
