29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почались масові розстріли мирного населення міста – за два дні було вбито 33 771 тисячі євреїв. До 1943 року Бабин Яр став місцем розстрілу до 200 000 чоловік.

  Бабин Яр – це всесвітньо відоме місце трагедії, що стало символом Голокосту, найбільший інтернаціональний цвинтар в Україні. Тут в роки фашистської окупації України було розстріляно понад 100 тисяч мирних радянських громадян, військовополонених, підпільників, партизанів, заручників, членів ОУН, психічнохворих та інших. Фашистські карателі знищували тут за національною належністю євреїв і ромів - жінок, стариків і дітей, за ідеологічною – комуністів і комсомольців, а також тих, хто чимось не догодив владі „ вищої раси”.

  Не оминуло це лихо і Деражнянський район. Серед найбільш трагічних сторінок періоду окупації – компанія по винищенню мирного, зокрема єврейського, населення. Окупаційна влада взяла на облік по м. Деражні 1848 осіб єврейської національності, із них 579 – діти віком від 1 місяця до 14 років, 554 – інваліди. Після цього все єврейське населення було зігнано в гетто, яке займало частину так званого Старого міста неподалік базару. У другій половині вересня 1942 р. за наказом начальника місцевої жандармерії Шольца гетто було взято в облогу. В перший день було розстріляно 1500 тис. осіб. Наприкінці вересня – на початку жовтня розстріли проводились більшими чи меншими партіями і відбувались в яру, за цегельним заводом. Всього було розстріляно 3814 осіб. У 1970 р. за наполяганням єврейської громади було проведено перезахоронення останків загиблих у братській могилі та встановлено на місці масових розстрілів меморіал, який увіковічнив пам'ять тих трагічних подій.

   В День вшанування пам’яті за загиблими в Бабиному Яру, 29 вересня 2017 року голова районної ради Віталій Сідлецький та заступник голови районної державної адміністрації Олег Пилипчук поклали квіти до пам’ятника розстріляних єврейських діятей.

   У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повториться! Будемо пам’ятати...